Хуст
Хуст і нарциси
Закарпатський Хуст пересічному (яке заштамповане слово) туристу відомий передусім тим, що поруч із ним в урочищі Кіреші знаходиться знаменита Долина нарцисів – частина Карпатського біосферного заповідника, де кожного травня цвітуть тисячі нарцисів. Подивитися на це диво з’їжджаються тисячі ж туристів. Ми там ще не були, тому, на жаль, не можемо нічого суттєвого сказати про цей глобальний квітник. Чому ми там ще не були? Багато хто каже, що видовище таке собі, на любителя. Тобто очікування сильно перевершують враження. З чого можна для себе зробити висновок, що спеціально пертися за 800 км ми туди не будемо, але за першої нагоди, якщо будемо десь поруч у справах, відвідаємо.
Хуст і капелюхи
А ще Хуст відомий тим, що з 1947 року тут працює фабрика головних уборів, де виробляються різноманітні фетрові капелюхи, які носили, наприклад, генсеки КПРС. Одного разу Горбачов давав інтерв’ю на телебаченні, і ведуча Тетяна Міткова спитала у нього, капелюх якої фірми він носить. Аби довести свою відданість вітчизняному товаровиробнику Горбачов показав виворіт капелюха, де було написано «Хуст». Ось така реклама. Тоді у фабрики були найкращі часи, тут виготовлялося до трьох мільйонів капелюхів на рік, а зараз… Капелюхи, на жаль, не в моді. Шкода, адже це інтелігентненько так… Хоча, може не все так погано. За деякою інформацією, хустська фабрика входить у трійку найбільших у Європі. Що, в Європі є фабрики одягу? Дивно! Де та продукція продається, якщо в європейських магазинах усе китайське?
Отже, якщо будете у Хусті, то купіть капелюха як сувенір. Може, колись вдягнете. Багато хто з туристів привозить з міста шляпку (а туристи тут є: наприклад, привозять сюди на автобусах групи відпочивальників зі свалявських мінеральних вод).
Хуст і відпочинок
Відоме місто як гірськолижний курорт. Звичайно ж, у самому Хусті немає трас (був колись підйомник біля туркомплексу «Нарцис», але його закрили). У 8,5 км від Хуста знаходиться село Велятин, у якому ви зможете покататися на лижах. Довжина найбільшої траси 650 м.
А ще у Велятині є термальні води, завдяки яким ви зможете поліпшити стан своїх кісток, суглобів та усього іншого. Є тут санаторій з дуже мінеральною водою невизначеного кольору. Її подають у басейн зі свердловини, попередньо охолодивши до 37 градусів, а то вона дуже гаряча сама по собі. Люди сидять у такому мутному басейні та кайфують. Кажуть, що допомагає. Принаймні, шкіра стає помітно кращою.
А у 20 км від Хусту є ще й Шаян. Це достатньо відомий курорт. Тут інша, ніж у Велятині, мінеральна вода, але вже для внутрішнього вжитку. Належить до типу мінеральних вод «диліжанська». Ви кіно «Міміно»пам’ятаєте? Там Фрунзік Мкртчян брехав Вахтангу Кікабідзе, що у них у місті з крану тече вода, яка друге місце у світі посідає. А був він саме з Диліжану. Недарма є у слові «Шаян» щось вірменське. Значить це, що шаянська вода теж друге місце у світі посідає? Ні, перше насправді. За твердженням деяких учених, шаянська вода лікує всі внутрішні органи безвинятково. Хоча й про будь-яку іншу воду ви почуєте теж саме, аж до виліковування вродженої сліпоти.
До речі, як гірськолижний курорт Шаян теж відомий. Тут є підйомник довжиною 300 м.
Хуст і ми
Це була невеличка розповідь про те, чого ми не бачили. Тому у нас немає фото нарцисів, капелюхів і санаторіїв з водою та лижами.
А що ж ми бачили? Сам Хуст з його архітектурними пам’ятками різної якості. Їх і покажемо.
Почнемо з того, що у цілому Хуст справляє враження містечка дуже провінційного. Знаходиться він недалеко від румунського кордону, людей тут на вулицях мало, і взагалі місто трошки нуднувате. Тому сильно ми по ньому не блукали, а відразу спрямували свої лижі до цікавого – руїн замку, які знаходяться на горі.
Зазначу, що це був нелегкий шлях. Здавалося б, що тут такого? Гора знаходиться у місті, здається вона невисокою, а замок видніється на самому вершечку – прямуй собі навпростець. Але чи то ми не з того боку зайшли на гору (таки не з того), чи то так задумано, але піднімалися ми дуже довго, постійно не могли знайти потрібних стежок, пару разів заблукали, натрапляли на якісь непрохідні хащі і усе ніяк не могли дістатися таких здавалось би близьких руїн. Протягом сходження то там, то тут у цьому гірському лісі ми натрапляли на групку літніх угорців, які теж не дуже вдало вправлялися в альпінізмі. По дорозі, до речі, ми натрапили на цікавий цвинтар часів, мабуть, першої світової війни з костелом 1877 року. А якщо пішли би нормальною дорогою, то не побачили б цього.
Ну от нарешті ми прийшли. Тут випадає нагода згадати пару історичних дат, адже багато міст беруть свій початок від часу побудови замку. Хуст виник саме із замком. У 1090 році угорці почали будувати фортецю для захисту східних кордонів країни взагалі і соляних шляхів із Солотвина до Угорщини зокрема.
Будувався замок протягом століття. Датою закінчення побудови вчені вважають 1191 рік (у замку був знайдений камінь з такою датою). Відомо, що у 1242 році замок був зруйнований ордами Батия.
У 1303 році був утворений Мармароський комітат (це адміністративно-територіальна одиниця Угорщини), і Хуст став його центром, а комендант фортеці виконував також адміністративні та судові функції. Через стратегічне значення власниками замку завжди були самі угорські королі, які, тим не менш, здавали замок в оренду.
У XVI ст. почалося поступове завоювання Угорщини Габсбургами. У 1660 році Хуст намагалися захопити турки. Наприкінці XVII ст. у Хустському замку був розміщений австрійський гарнізон. Тоді одного разу через неправильне зберігання пороху у замку сталася пожежа, внаслідок якої була знищена верхня частина замку.
У 1709 році у ході антигабзбурзького повстання під проводом Ференца ІІ Ракоці у Хустському замку була проголошена незалежність Угорщини.
У 1766 році у пороховий склад замку влучила блискавка, наслідком чого стало майже повне руйнування.
У 1773 році сюди з інспекцією прибув майбутній імператор Йосиф II, який відзначив неможливість відновлення замку як військового укріплення. У 1799 році руїни хустського замку стали каменоломнею, звідки стали брати будівельний матеріал для зведення католицького храму та інших міських споруд.
Зараз хустський замок – це повна руїна. Навіть не віриться, що колись це була велична твердиня. Складалася фортеця із зовнішнього та внутрішнього замків. Перед воротами внутрішнього замку існував рів 8,5м, через який був перекинутий міст. У замку були розміщені житлові та адміністративні приміщення, казарми, корчма. В одній із веж знаходився пороховий склад. Біля вежі у скелі був викопаний колодязь глибиною 160 м.
На стінах внутрішнього замку були обладнані майданчики для важких гармат. Внутрішній замок міг захищатися і після взяття зовнішнього. Зі сходу внутрішній замок завершувався двома могутніми бастіонами і високою вежею. Північну частину внутрішнього замку охороняла квадратна сторожова вежа. Поруч із нею розміщувалося помешкання власників замку та коменданта. Внутрішній замок був покритий дранкою. У південній частині його стояла вежа, верхня частина якої служила арсеналом, середня – каплицею, а нижня – пороховим складом.
У північній частині замку поблизу воріт стояли хліви і конюшні. У цій частині була також казарма і кузня. Перед глибоким ровом стояла замкова пекарня.
Не віриться, що ці жалюгідні камінчики – рештки такої величезною махіни. Але час є час. Зараз не замок, а хіба що краєвид Хуста і околиць з гори може захоплювати. А ще тут угорці масово ностальгують та обвішують руїни своєю національною символікою. Я дуже люблю Угорщину і симпатизую угорцям, але їхні хижі погляди у бік Закарпаття вже задовбали. Останнім часом вони активізувалися. І не тільки вони, адже зазіхання на наші території помітні по усьому периметру кордону. Це свідчить про одне – такою слабкою, як зараз, наша держава не була ніколи.
З гори ми спустилися майже нормальним шляхом і по дорозі навіть зустріли якийсь пам’ятник з написом «1915» (це, насправді, пам’ятник російським солдатам, які тут загинули у тому році).
Як і личить пристойному західному містечку, крім цінного замку у Хусті є цінна культова споруда. Це готичний костел Святої Єлизавети 1380 року. Він, на відміну від замку, зберігся у хорошому стані. Храм неймовірно прикрашає місто. Дійсно, адже якщо б не він, то й не знаю, чим би привабив Хуст…
Храм цей має вигляд оборонної споруди: навколо нього споруджений товстий мур, вікна – це не вікна, а бійниці, стіни храму дуже товсті. Але, не дивлячись на все це, він достатньо витончений, стрункий. Саме костел, а не замок, є справжньою домінантою міста і помітно височить над навколишніми непривабливими будинками.
Як зазвичай повелося, костел під час наших відвідин Хуста був закритий. Це майже завжди так – у маленьких містах після служб храми закриваються, і неможливо побачити внутрішнє оздоблення, яке дуже часто набагато цікавіше, ніж стіни ззовні. Кажуть, що декілька років тому під час реставрації на стінах храму були відкриті старовинні фрески, а ми їх не побачили. Шкода. Також всередині зберігаються різні дуже цінні речі, пов’язані не тільки з богослужіннями, але і з історією Хуста і Угорщини.
Храм належить протестантам з 1524 року (до цього був католицьким).
Греко-католики міста теж мають свою старовинну святиню.
Собор на честь Вознесіння Господнього почали будувати у 1747 році, а сучасного вигляду він набув у 1837 році, коли був значно перебудований. У 1855 році були добудовані дві вежі. Іконостас у ньому виготовив Франциск Тек, який робив іконостас для ужгородського кафедрального собору.
У 1949 році храм був переданий православним (як відомо, греко-католицька церква була офіційно заборонена радянською владою). Повернутий храм уніатам був у 1990 році.
 А католики міста мають костел, який збудований із решток замку майже повністю. Так, у 1799 році східна частина занедбаного замку почала розбиратися, і з цього каменю почали зводити католицький храм Святої Анни. Також із замку було поцуплено дзвін та годинник, який працює до цього дня (от зараз подивилася на наше фото – годинник там показує 13.55, а подивилася на дату та час, коли фото було зроблене, – там 18.11. Угу, працює…).
З решток замку побудований не тільки костел, але й низка громадських споруд у Хусті. Серед них ми не помітили видатних, але то не значить, що їх немає. Просто ми пробіглися Хустом дуже швидко. І даремно. Є тут цікаві старовинні будиночки, є старовинна синагога. Є так званий «чеський квартал» – тринадцять чепурних будиночків початку ХХ століття, збудованих чехами для представників адміністрації (Хуст тоді був у складі Чехословаччини), які формують єдиний цікавий ансамбль, названий у народі «маленька Прага». Ну, Прага – не Прага, а цікаво все ж таки. Це ми бачили тільки потім, на фото. Так, шкода, що заздалегідь не підготувалися до поїздки до Хуста. Сподіваємося, що наші нотатки вам допоможуть побачити усе цікаве в місті.
Наостанок хочеться сказати, що у ХХ столітті у Хусті відбувалися дуже важливі для України події.
21 січня 1919 року тут зібрався Всенародний конгрес угорських русинів з 400 делегатів від 400000 українців, який під керівництвом братів Брайщаків ухвалив рішення про приєднання Закарпаття до УНР. Замість України, правда, Закарпаття приєднали до Чехословаччини, але ж хотіли…
З листопада 1938 року Хуст став столицею автономної республіки Карпатська Україна у складі Чехословаччини.
15 березня 1939 року у Хусті зібрався сейм, який проголосив незалежність Карпатської України (яка на той час вже була окупована Угорщиною), прийняв конституцію, визнав українську мову державною та обрав президентом Республіки Августина Волошина. Та й це щастя продовжувалося недовго, але то вже зовсім інша історія.
Ось бачите, хоч і зовсім недовго, але й маленький Хуст грав великі ролі. Сподіваємося, у майбутньому тут теж щось дуже хороше відбудеться, але вже з щасливим продовженням.
Серпень 2011
|
