Якщо більшість пересічних українців і чула колись назву «Свалява», то перш за все асоціація виникала із мінеральними водами. От і ми потрапили туди саме завдяки ній, улюбленій «Поляні квасовій» (є ще «Поляна купель» і «Лужанська»). На суб’єктивний погляд свалявські мінеральні води – найкращі в Україні. (Кажу це на заради реклами (мені то що з того буде?), а просто щоб допомогти у виборі бальнеологічного курорту тим, хто цього потребує.) Так от, у самій Сваляві мінеральних вод немає, а є вони у сусідніх селах Поляна, Солочин і Голубине. І коли кажуть про ці мальовничі місця як курорти, то для простоти об’єднують їх одним влучним словом «Свалява».

А що ж є у самій Сваляві, якщо води в ній нема? Для тих, кому нецікаві подорожі Україною, – нічого! Ні, ну є, звичайно, ринок (непоганий, ми там дешево брусницю купували), пара більш-менш пристойних кафе, універмаг, секонд-хенд… По усіх цих місцях ходять відпочиваючі з навколишніх санаторіїв, тому що поруч із самими санаторіями ловити нема чого в плані «культурного відпочинку» (магазини, їжа тощо). Але ж майже ніхто з «курортників» не доходить до тих небагатьох архітектурних пам’яток, які є у Сваляві.

Серед цих пам’яток є справжня перлина народної закарпатської лемківської архітектури – церква Святого Михайла, яка розташована на околиці міста (колись це було передмістя Сваляви – Бистрий).

Побудована вона була ще наприкінці 16 століття (вірю!), і перебудована у 1759 р. Церква надзвичайно красива, дійсно! Малесенька така, гарнесенька, стоїть собі на пагорбочку наче якась дерев’яна шкатулочка, майстерно вирізана талановитим народним умільцем… Так думала я, коли роздивлялася фото церкви у Інтернеті. А що виявилося в реальності? Ну, майже те ж саме. Майже. Тільки от незрозуміло якого хріна (української правильніше «хрону») башту розмальовано у синій та червоний кольори (а нижня частина її поки що увішана робітниками, які міняють дошки на нові, але попередньо можна припустити, що ця частина буде білою). Тут знайшлися відомості, що так склалося історично, і таке бойове розфарбування було з давніх давен. Але це ж некрасиво (хоча, може я чогось не розумію?) Тим не менш, пам’ятка дійсно вражає дотепністю форм і мальовничим місцерозташуванням (ось вам красиве сучасне фото).Не полінуйтеся і пройдіться на околицю Сваляви (хвилин 25 від центру). Як йти, запитайте у місцевих, тому що на сайті показати дорогу важко.

Є ще декілька культових споруд у місті. Наприклад, костел Успіння Діви Марії. Як зазвичай кажуть автори путівників, храм є архітектурною домінантою центру Сваляви, і надає йому (центру) хоча б якихось рис типового західноукраїнського історичного містечка. Ще у центрі є православна церква Різдва Пресвятої Богородиці, яка є просто колишньою греко-католицькою церквою (1778) з надбудованими безглуздими православними банями (1996).

Свій старий храм є і у греко-католиків Сваляви. Це невелика церква Різдва Пресвятої Богородиці, збудована у 30-х рр. ХХ ст. У 2010 р. для греко-католиків нарешті добудували новий храм, будівництво якого тривало 18 років. Величезна споруда, в якій помістяться не тільки усі свалявчани, але, мабуть, усі мешканці Свалявського району разом із курортниками. Дуже незрозуміло, навіщо такий храм потрібен тут, адже переважна більшість вірян Закарпаття – православні. Але релігія, – то святе діло, особливо на Заході України (от особисто мені здалося, що на Закарпатті народ менш релігійно залежний, ніж у Галичині: там кожні два метри – храм, і уся маршрутка вкупі з водієм хреститься, проїжджаючі повз нього, а на Закарпатті не уся хреститься, а тільки десь половина).

Окремо хочеться відзначити меморіальний парк на честь ув`язнених радянського збірного концтабору, який діяв у Сваляві наприкінці ІІ Світової війни. На пам'ятній стіні викарбувані тисячи імен загиблих в'язнів угорської та німецької національностей. Парк було відкрито у 1994 році. З тих пір він є місцем проведення урочистих меморіальних заходів за участі угорців і німців. Частиною меморіалу є старий цвинтар, на якому поховані солдати І Світової війни, а також каплиця, відкрита у 2008 році.

Ну от і усі пам’ятки. Головною пам'яткою все ж таки вважаємо гори, якими Свалява оточена з усіх боків. Не такими, щоб дуже високими горами, але красивими. Саме місто – типове, провінційне, з роздовбаними дорогами, старезними ПАЗиками у якості громадського транспорту, возами. Перше велике місто на залізничному шляху до Закарпаття, його брама. Столиця мінеральних вод. Якщо ви колись приїдете пити «Поляну квасову», то обов’язково потрапите до Сваляви. І не раз. То спробуйте подивитись на неї з іншого боку, пройдіться далі від вокзалу, автостанції, ринку. Знайдіть Миколаївську церкву, зайдіть до костелу. Хоча б через те, що ходити пішки дуже корисно, особливо якщо ви у санаторії на лікуванні.

П.С. Якщо вам потрібно дізнатися історію міста, ми традиційно відсилаємо вас до Вікіпедії.
А про відпочинок на мінеральних водах Сваляви докладно читайте у цій статті

Серпень 2010, серпень 2011