Козелець розташований десь між Києвом і Черніговом, звідси, напевно, й байка про те, що з дзвіниці знаменитого козелецького собору Різдва видно ці два міста. Неправда. Не видно. Навіть спеціально у дуже ясну погоду поїхали, залізли на дзвіницю, вдивлялися-вдивлялися, але нічого, крім околиць власне самого Козельця, не побачили. Може, наступного разу підзорну трубу взяти…

Щодо історії Козельця, то колись місто було більш значним і поважним, ніж зараз, і назву мало більш солідну – Козлоград. З 1649 р. було воно центром козелецької сотні Переяславського полку (з 1654 р. – Київського), а невдовзі Богдан Хмельницький надав Козельцю магдебурзьке право (1656). З 1708 р. до Козельця було переведене полкове управління Київського полку, і тут оселилися полковник та інша козацька старшина. Місто залишалося адміністративним центром полку до 1781 р. З 1782 р. Козелець став повітовим містом.

Найпривабливішою пам’яткою міста є неймовірної краси собор Різдва, який можна сміливо назвати найгарнішим храмом у стилі українського бароко. Чому саме тут виникло таке диво? Справа в тім, що ці місця є батьківщиною видатної родини Розумовських. Саме неподалік Козельця, у Лемешах, проживав козак Григорій Розум з дружиною Наталією та синами – Олексою та Кирилом, яким доля раптом подарувала незвичайне життя. У 1731 р. Олекса завдяки унікальному голосу потрапляє до Петербурга, де починає співати у палацовій церкві. Там його побачила донька Петра І царівна Єлизавета та закохалася у нього. У подальшому колишній свинопас отримав чини камергера, генерал–поручика, а з 1756 р. – генерал–фельдмаршала, був нагороджений орденом Андрія Первозванного й отримав великі маєтності у Росії та Україні.

У 1744 р. відбулося таємне вінчання цариці Єлизавети та графа Олексія Розумовського. Кажуть, що вінчалися вони у невеликому дерев'яному палацику в Козельці, який не зберігся до наших днів. Під час цієї поїздки Єлизавети в Україну козацька старшина за підтримки Розумовського переконала царицю відновити гетьманство й обрала гетьманом Кирила Розумовського, молодшого Олексієвого брата.

Козелець. Собор Різдва, 1752-1763, арх. Андрій Квасов, Іван Григорович-Барський.

Козелець. Гробниця графині Наталії Розумовської.

Саме за гроші Кирила (в основному) й був зведений собор Різдва, а замовником та керівником, якщо можна так сказати, будівництва була мати – Наталія Розумиха. Вважається, що авторами проекту є видатні архітектори Андрій Квасов («головний архітектор Малоросії») та Іван Григорович-Барський, але дехто вважає, що автором проекту був Бартоломео Растреллі.

Собор вражає своїми розмірами – неочікувано побачити такий розмах і пишність у глухій українській провінції. До того ж, храм у доброму стані. Витриманий він у барочних формах, його фасади прикрашені рясною ліпниною у вигляді рослинних орнаментів, характерних для українського бароко. До храму прибудовані три так званих паперті круглої форми, які додають йому ще більшого об’єму і пишності. Усередині храм вражає не менше. Тут є неймовірної краси унікальний величний іконостас XVIII ст., майстерно вирізаний з липи і прикрашений позолотою. Існує версія, що він був виконаний у Італії для собору Смольного монастиря в Петербурзі, але за активного сприяння братів Розумовських перевезений до Козельця. Не віриться, що таке можна вирізати з дерева! Розписи іконостасу виконані художником Григорієм Стеценком. Стіни також прикрашені ліпниною. А у нижній частині храму розташована так звана «тепла» церква, де зберігається гробниця графині Наталії Розумовської.

Козелець. Собор Різдва, 1752-1763, арх. Андрій Квасов, Іван Григорович-Барський. Деталі фасаду.

Козелець. Собор Різдва. Різьблений іконостас роботи італійських майстрів, живопис Григорія Стеценка.

Будувався храм протягом 1752-1763 рр. Поруч із храмом знаходиться висока струнка дзвіниця, з висоти якої не видно ані Чернігова, ані Києва (див. початок статті).

Поруч із собором Різдва є міський парк, у якому збереглося ще одне свідоцтво колишньої значимості Козельця – будинок полкової канцелярії. Справа в тому, що у 1708 р. до Козельця було переведене управління Київського полку і залишалося тут до 1781 р. Для розміщення управління полком на замовлення полковника Юхима Дарагана і була зведена ця будівля у 1756-1760 рр. за проектом все тих же Квасова та Григоровича-Барського. Після скасування полкового устрою тут розташувався козелецький магістрат. За радянських часів тут розмістили каральні органи із в’язницею в підвалі, а під час Другої світової війни німці вирішили не перепрофілювати призначення будівлі й розмістили тут гестапо. Зараз тут бібліотека.

Є в Козельці ще два цікавих храми, усі розташовані у центрі. Це діюча Миколаївська церква (1781-1784) та Вознесенська церква (1866-1874), у якій розташований абсолютно нудний музей ткацтва.

Тепер більш докладно зупинимося ще на одній видатній пам’ятці Козельця. Сюди не завжди доходять або доїжджають туристи, а якщо і проїдуть повз, то не помітять руїни, яка насправді є пам’яткою національного значення. Йдеться про садибу «Покорщина», яка належала родині Розумовських, а потім – Дараганів. Юхим Дараган був козелецьким полковником, а його дружиною була Віра Розумовська – сестра Олексія та Кирила. Наталія Розумовська, яка придбала садибу в 1744 р. спеціально до приїзду імператриці до Козельця, подарувала потім її своїй доньці як посаг. Потім, коли рід Дараганів згас, садибою володіла інша славетна українська родина – Галаганів. Навіть не віриться, що тут гостювала сама імператриця Єлизавета, – зараз тут гостюють хіба що місцеві алкоголіки. Головна будівля садиби – невеликий панський будинок – ледь-ледь тримається і ладний завалитися він сильного вітру. Всередині там лише сміття, дірява підлога та облуплені стіни. Поруч із панським будинком стоїть невелика кам’яна будівля – полкова скарбниця, де зберігалася казна.

У 1975 році на території садиби кіностудія Ленфільм знімала деякі сцени до художнього фільму «Звезда пленительного счастья». А зараз тут можна знімати хіба що документальний фільм під назвою «Ще не вмерла Україна, але вже скоро».

Козелець. Садиба Дараганів у Покорщині, 2 пол. XVIII ст.

Козелець. Будинок полкової скарбниці у Покорщині, 1 пол. XVIII ст.

Дай Бог, щоб панський будинок дожив до того моменту, коли щось зрушиться з місця.

Листопад 2010