Головна
Контакти
Мандруємо Україною
Автономна республіка Крим
Вінницька область
Волинська область
Дніпропетровська область
Донецька область
Житомирська область
Закарпатська область
Запорізька область
Івано-Франківська область
Київська область
Кіровоградська область
Львівська область
Миколаївська область
Одеська область
Полтавська область
Рівненська область
Сумська область
Тернопільська область
Харківська область
Хмельницька область
Черкаська область
Чернівецька область
Чернігівська область
Архітектурні споруди за видами
Корисні посилання
Про нас
Організація турів
Готелі України Блог Гостьова книга
/ Автономна республіка Крим / Історія Криму

Історія Криму

Етнологія Криму


У передгірному і гірському Криму, а також на Південному березі, мешкали таври. Від таврів і походить стародавня назва гірської і прибережної частини Криму Таврика, Таврія, Таврида. До наших днів збереглися і були досліджені залишки укріплених пристанищ і житлових споруд таврів, їхні кромлехи (кільцеподібні огорожі з вертикально поставлених каменів) і таврські гробниці – «кам'яні скрині».

Новий період історії Таврики починається із захоплення Криму скіфами. Цей період характеризується якісними змінами у складі населення. Дані археології свідчать, що після цього основу населення північно-західної частини Криму складали народності, що прийшли з Придніпров'я.

У VI-V століттях до н. е., коли в степах панували скіфи, на узбережжі Криму заснували свої торговельні колонії вихідці з Еллади. На згадку про себе вони залишили назви найважливіших стародавніх міст. Так, Пантікапей або Боспор (сучасна Керч) і Кафа (Феодосія) були побудовані колоністами з давньогрецького міста Мілета. Херсонес, розташований в межах нинішнього Севастополя, споруджений греками з Гераклеї Понтійської.

У першій половині V століття до н. е. на берегах Чорного моря виникають дві самостійні грецькі держави. Одна з них – демократична рабовласницька республіка Херсонес Таврійський, до складу якого входили землі західного Криму: Керкинітіда (Євпаторія), Калос Лімен (Чорноморське). Херсонес ховався за могутніми кам'яними стінами. Він був заснований на місці таврського поселення. Інша – Боспорська автократична держава, столицею якої став Пантікапей («шлях риби»). Акрополь цього міста знаходився на горі Мітридат, а поруч археологи розкопали знамениті кургани Мелек-Чесменській і Царський. У цих курганах виявлені кам'яні склепи – унікальні пам'ятники боспорської архітектури.

Ім'я кипчаків ще в XIX столітті носили 23 кримських села. Назву гори Аю-Даг (Ведмідь-гора) багато дослідників зводять до половців. Звідти ж й Артек (від імені Артик або Артук сина половецького хана).


Грецькі колонії Криму


Грецькі колоністи привезли на береги Кімерії-Таврики своє мистецтво будувати кораблі, вирощувати виноград, оливкові дерева й інші культури, споруджувати прекрасні храми, театри, стадіони. У Криму виникали сотні грецьких поселень – полісів. Античні греки створили великі історико-літературні твори про Крим. Еврипід на кримському матеріалі написав драму «Іфігенія в Тавриді». Греки, що жили в Херсонесі Таврійському і в Боспорі Кімерійському, знали «Іліаду» і «Одіссею», в яких Кімерія безпідставно характеризується як «сумна область, покрита вічно вологим туманом і млою хмар». Геродот у V столітті до н. е. розповів про релігійні вірування скіфів, про таврів.

До кінця III століття до н. е. держава скіфів значно скоротилася під натиском сарматів. Скіфи були вимушені перенести свою столицю на річку Салгір (поблизу Сімферополя), де виник Неаполь Скіфський, він же Неаполіс (назва грецька).

Скіфська держава в Криму існувала до другої половини III століття н. е. і була знищена готами, які з'явилися тут (за переказами, зі Скандинавії) приблизно на початку III століття. Перебування в кримських степах готів продовжувалося порівняно недовго. Під могутнім натиском гунів у IV столітті н. е. вони були вимушені піти в гористі місця Криму, де поступово змішалися з нащадками скіфів тавра. До історичних пам'ятників того періоду відносяться так звані печерні міста, розташовані в Бахчисарайському районі і в зоні Севастополя.

Руїни Херсонесу


Після розпаду Римської імперії (VI століття) Крим потрапляє до сфери впливу Візантії. Візантійський імператор Юстиніан I (527–565), прагнучи зміцнити свої позиції в Тавриді і захистити візантійські володіння на узбережжі від степняків-кочівників, перетворює Херсонес на могутню фортецю. На південному узбережжі Криму споруджує нові фортеці Алусту (Алушта) і Горзувіти (Гурзуф). На підступах до Херсонесу через гірський Крим він споруджує могутні фортеці: Сюрень, Ески-Кермен, Мангуп, Інкерман, Чуфут-Кале та інші.

VIII-XII століття


Відомо, що в 774 році до берегів Чорного моря з Єрусалиму бігли євреї. Тоді Таврією володіли хазари, і вони прийняли євреїв доброзичливо. Мабуть, кримчаки як народність сформувалися на основі саме тих євреїв-переселенців у VIII столітті. Проте єврейські поселення з'явилися в Криму набагато раніше: у I столітті євреї проживали в Пантікапеї і мали значну власність. У IV столітті у Пантикапеї існував єврейський храм – синагога. Проживали євреї і в Херсонесі. У 300 році вони разом із греками піднімалися на озброєну боротьбу проти насаджуваного Римом християнства. Зараз у Криму проживає близько 18 тисяч євреїв.

У другій половині IX століття, після ослаблення Хозарського каганату, до Криму проникають угри – угорці. Наприкінці VIII – початку IX століть, після виникнення держави Київська Русь, київські князі, переслідуючи політичні цілі, які були пов'язані з торгівлею, організовують походи до Криму, на південне узбережжя. Слов'янська колонізація досягає Керченської протоки.

Християнізація


Християнство стало відоме у Криму відразу ж після його запровадження в Київській Русі. У 988 році (за іншими джерелами – в 989 році) князь Київської Русі Володимир, зайнявши Корсунь, прийняв тут офіційне хрещення (оголошення) і відтоді став примусово вводити християнство на Русі. Проте київські князі, направляючи сили і енергію на об'єднання слов'янських земель Придніпров'я і боротьбу з кочівниками, поступово втратили позиції в Тавриці. Якщо при Володимирі Красне Сонечко Крим, за словами Карла Маркса, належав Русі, то у XII столітті велика частина півострова стала половецькою (кипчаківською).

XII-XIV століття


Вперше монголо-татари потрапили до Криму в 1223 році. Вони зруйнували Судак, який у той час був найбагатшим із торгівельних центрів Криму. Положення скорених народів півострова стало надзвичайне важким. Золотоординські завойовники обклали їх непомірно важкою данню – ясаком, вивозили рабів і продавали до інших країн. Після завоювання монголами Таврії в першій половині XIII століття вони у ряді місць увійшли незначним шаром до складу правлячої феодальної еліти Криму.

Після розпаду Золотої Орди залишки татаро-монголів у Криму підпали під вплив тюркської мови і були тюркизовані. Тоді Мангуп був столицею найбільшої держави середньовічної Таврики – князівства Феодоро. Найперші відомості про це князівство відносяться до першої половину I століття. Мангуп був однією з найбільших фортець середньовічного Криму (90 га) і при необхідності приймав під захист значні маси населення. У липні 1475 року Мангуп був обложений турками-османами. Увірвавшись до міста, турки винищили майже всіх жителів, розграбували і спалили Мангуп. На землях князівства був утворений турецький кадилик (округ).

Захопивши в XV столітті Таврику, турки за допомогою італійських фахівців створили на Перекопі могутню фортецю Ор-Капу. Із того часу у Перекопського валу з'явилось інше ім'я – Турецький. З кінця XV століття турки і татари в Криму поступово переходять від кочових форм господарства до осілого землеробства.

Основним заняттям кримських татар (так їх почали називати набагато пізніше) на півдні було садівництво, виноградарство, тютюнництво. У степових районах Криму у них було особливо розвинене тваринництво, перш за все розведення овець і коней, шкіряне виробництво.

У XIV-XV століть між українськими землями та Кримом утворилася широка степова смуга, що заселялася українцями і татарами, які не бажали визнавати над собою ніякої влади. Слов'яно-тюркське населення цього регіону, власне, і поклало початок козацтву. На початку XV століття згадується про татарських козаків, а в 1492 році з'являються відомості про козаків-християн. У першій половині XVI століття відбувається процес злиття двох козацтв в єдине, тобто запорозьке. Для раннього козацтва притаманна двомовність. Багато запорожців гарно розмовляли татарською мовою. До речі, і в Криму українська мова не була рідкістю. Нею писалися листи в Литовське князівство, а деякі кримські хани вільно розмовляли українською.

Разом з тим в життя запорожців проникло чимало елементів тюркського побуту. Меч було замінено татарською шаблею, гусла замінила кобза, а порти поступилися шароварам. Козаки своїх молодих слуг почали називати джурами, а не отроками, свої загони – ватагами, а не дружинами.

У військову справу увійшли тюркські слова: осавул, булава, бунчук, барабан, сурма, табір, майдан. Не дивно, що турки називали запорожців буткалами, тобто змішаним народом.

В цей час між Кримом і Запоріжжям налагоджуються економічні зв'язки. Запорожці купували в Криму сіль, причому не тільки для власного споживання, але й для експорту до Росії та Польщі. Кримські хани дозволяли козакам рибалити у чорноморських лиманах та узбережжі Азовського моря. В свою чергу, запорожці надавали татарам можливість випасати худобу на українських землях. Нерідко козаки і татари надавали взаємну допомогу під час стихійних лих, причому абсолютно добровільно, без будь-якого примусу «зверху». З XVI століття у відносинах двох сусідніх народів спостерігаються окремі випадки «бойової співдружності». Так, у 1521 році Мухамед-Гірей повстав проти турецького султана та покликав на допомогу козаків. Коли турецькі кораблі відправилися до Криму, козаки напали на Стамбул. Султан був вимушений відкликати флот із Криму. До того ж в Криму турецьке військо було розгромлено татарами, на боці яких виступив і козацький полк. Рештки турецької армії вимушені були залишити півострів. Після цієї перемоги Шагін-Гірей в урочищі Карайтебен уклав договір з козацькою старшиною, згідно з яким козаки зобов'язувалися допомагати кримцям, а кримці – козакам.

XVI-XVIII століття


У 1639 році козаки обрали гетьманом Карпа Півторакожуха. Недовгий час його правління відзначався насамперед відверто антипольською спрямованістю та зближенням з кримськими татарами. Поляки неодноразово намагалися приборкати непокірного гетьмана. Одначе козаки успішно відбивали походи польських загонів на запорозькі землі, а полонених жовнірів вимінювали у татар на баранів та іншу худобу. На прохання кримського хана ходив гетьман разом зі своїми та кримськими військами проти калмиків, які часто вторгалися у татарські володіння, завдаючи чималої шкоди. Завдавши калмикам поразки, гетьман убезпечив кордони Кримського ханства зі сходу, зміцнивши разом з тим основи бойової співдружності між Запорожжям та Кримом.

На середину XVII ст. вкрай загострилась обстановка на українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Як відомо, причинами цього були соціальне та національно-духовне гноблення українського населення з боку польської шляхти та католицької церкви. Водночас стали більш напруженими відносини між Річчю Посполитою та Кримським ханством. Тому й не дивно, що Б. Хмельницький зумів так швидко порозумітися з Іслам-Гіреєм ІІІ, який відправив на допомогу гетьманові чотиритисячний загін кінноти на чолі з Тугай-беєм. Результати союзу між Запорожжям і Кримом не забарилися. Протягом 1648 року українсько-кримське військо здобуло перемоги над поляками в битвах під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. На жаль, союз українського гетьмана з кримським ханом був короткочасним. Осяйна Порта не була зацікавлена в тому, щоб на сході Європи з'явилася ще одна християнська держава та ще й з виходом до Причорномор'я. Тому союз кримського хана з Україною було розірвано, що призвело до трагедії під Берестечком. Незважаючи на короткочасність, союз двох позбавлених суверенітету народів мав певний резонанс у XVII столітті. Українські гетьмани І. Виговський, П. Дорошенко та П. Орлик намагалися зміцнити зовнішнє та внутрішнє становище України за допомогою Туреччини і Криму, але це був лише відгомін буремних подій національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького.

У 1768 році Крим стає ареною воєнних дій між Російською та Османською Імперіями. Наслідком цієї війни стала Кючук-Кайнарджійська мирна угода, за якою Кримське ханство отримало незалежність від Османської імперії, проте вже у квітні 1783 року було анексовано Російською імперією. З приєднанням Криму до Росії він став не тільки великим портом для міжнародної торгівлі, але й основним місцем відпочинку вищої російської знаті. На півострові почалося будівництво нових міст – Сімферополя і Севастополя. До Криму приїжджали на відпочинок і проживали тут вищі чини держави: Потьомкін, Воронцов, Юсупов, Олександр III і багато інших.

XX століття


У грудні 1917 року із розвалом Російської імперії у Криму повстала Кримська Народна Республіка, яка стала першою у світі мусульманською республікою. Проте вже протягом січня 1918 року більшовицьким інтервентам вдалося скинути республіканську владу і захопити весь півострів. Остаточно радянська влада у Криму була встановлена 18 жовтня 1921 з проголошення Кримської АРСР у складі РРФСР.

Із входженням до Союзу РСР і до його розпаду Крим став так званим «партійним заповідником». У Криму відпочивали всі генсеки і міністри СРСР, проводилися важливі політичні міжнародні симпозіуми, конференції, з'їзди і самміти. Однією з найважливіших стала Ялтинська конференція, на якому лідери СРСР, США та Великобританії ухвалили далекосяжні рішення про подальше ведення війни й повоєнний уклад міжнародних взаємин.

У 1941 році Крим опинився під владою гітлерівців, які розв'язали терор проти мирного населення, а 18 травня 1944 року із відвоюванням Криму радянськими військами весь кримськотатарський народ за наказом Сталіна був депортований з Криму. У злочині були задіяні 32 000 енкаведистів. Загалом депортовано 193 865 кримських татар, понад 30 тисяч загинули. Постраждали також і представники інших національностей, зокрема греки, болгари, німці.

У 1945 році автономія була скасована, натомість існувала Кримська область, передана у році 1954 зі складу РРФСР до УРСР М. С. Хрущовим, «з огляду на спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські й культурні зв'язки між Кримською областю й Українською РСР»

У 1991 році із проголошенням незалежності України територія півострову входить до складу України. 1992 року була відновлена кримська автономія у складі України.

Метеріал з Вікіпедії

Докладніше про <a href= http://www.ukrmandry.com.ua/index.php?id=160 target=_blank>Судак, Феодосію, Сімферополь