Крім цих офіційних фактів можна відразу додати, що Мукачеве неофіційна туристична столиця Закарпаття. Саме тут розташований найвідоміший замок краю, а може й усієї України, – «Паланок». І подивитися на нього везуть групи туристів з усієї України і не тільки. Але не одним замком відоме Мукачеве. Та про це згодом.

А для початку трошки прояснимо, як все ж таки називається місто. Що ми маєио на увазі? Просто у різних джерелах місто зветься по-різному: МукачевЕ або МукачевО. Щойно ви приїдете потягом до міста, то на головному фасаді вокзалу вас зустріне надпис «Мукачево». Тут можемо вважати, що надпис залишився ще з радянських часів. Але ж на сайті Мукачівської міської ради місто також закінчується на «О», що знов же відповідає нормам російської мови (або може й «русинської»). Але аж ніяк не української. На географічних картах місто називається «Мукачеве», так само й на офіційному сайті Верховної Ради України. Тобто, єдиної думки немає. Тому, називайте, як вам більше подобається. А ми будемо називати згідно з нормами української мови. Тим більше, що й «Microsoft Word» з нами згодний.

Мукачеве. Замок "Паланок", XIV-XVII ст.

Мукачеве. Замок "Паланок", XIV-XVII ст. Пам'ятник засновнику замку князю Федору Корятовичу.

Історію міста ви можете докладніше прочитати у відповідній рубриці нашого сайту (тут), а зараз тільки коротенько згадаємо, що перша писемна згадка про місто належить до 896 р., магдебурзьке право Мукачеве отримало у 1445 р. Бурхливі події розгорталися тут на початку XVIII ст., коли угорці активно боролися (з 1672 до 1711 рр.) з Австрією. Саме Мукачеве було форпостом боротьби куруців (так називали повстанців – противників Габсбургів, а прибічники імперії звалися лабанцями) під керівництвом трансильванського князя Ференца ІІ Ракоці. Він був провідником найбільшого й найвідомішого повстання куруців. І останнього: у 1711 р. Ракоці зазнав поразки й усі його величезні володіння перейшли до рук Габсбургів. А от ще раніше, з 2 половини XVII ст., тут з австрійцями боролися й мати Ференца ІІ Ракоці – Ілона Зріні, і її другий чоловік Імре Текелі.

Як вже було сказано, найвідомішою пам’яткою Мукачевого є замок «Паланок», який дуже мальовничо стоїть на горі на західній околиці міста. На нашому сайті є окрема сторінка, присвячена замку, з красивою галереєю. Тому тут, у оглядовій статті, обмежемося короткою інформацією і мінімумом фото. Отже, існує замок з кінця XIV ст., коли його почав розбудовувати славетний подільський князь Федір Коріатович (або Корятович). На подвір’ї замку встановлено пам’ятник його засновникові, який виконує бажання. Ну є в нашого (і не тільки) народу звичка вигадувати легенди про те, що треба потриматися за якусь частину тіла того чи іншого пам’ятника і бажання здійсниться. Тому усі бронзові пам’ятники обов’язково виблискують затертими, аномально яскравими носами, ґудзиками, вухами тощо. Мукачівський Коріатович виблискує вказівним пальцем. От якщо би бажання ці дійсно здійснювалися, то одна половина українців були б олігархами, а друга – їхніми дружинами!

З першої половини XVII ст. замок з правом успадкування придбав князь Дьєрдь Ракоці. (Правильніше сказати «Дьйордь». Адже угорською пишеться «Gyorgy», а у цій мові сполучення літер «GY» читається як «ДЬ». Тобто виявляється «Дьйордь» – то просто Георгій, або ж Юрій.) Ракоці були тут володарями до 1711 р. Потім тут була в’язниця, а зараз – музей.

Як ми вже знаємо, замок розташований на горі, тому якщо вам хочеться потрапити до нього швидко, то можете взяти з центру міста таксі, адже громадський транспорт на замкову гору не заїжджає. А гора така собі немаленька. І тут хочеться сказати, що у нашій країні все тече, все змінюється, крім цін на таксі у Закарпатті. Тут якийсь таксокомунізм. Так що користуйтеся, поки не пізно. У замку крім красивих і міцних веж і стін можна подивитися декілька експозицій: є й картини, є й предмети побуту. Але куди більш цікавими та мальовничими є краєвиди, які відкриваються зі стін замку. А от сам замок виглядає «з землі» з різних боків по-різному. Найкрасивіший вигляд він має при в’їзді у місто з боку Берегова. Звідси й фотографуйте. А ще краще – з вертольоту.

Тепер зробимо огляд культових споруд міста. Найвідомішою пам’яткою тут є Миколаївський монастир, який вважається найстарішим в Україні. Вважається, що перші поселення тут виникли у IX ст., але документальних підтверджень тому немає. А у документах обитель згадується лише у XIV ст., коли ці землі були віддані все тому ж князю Федору Коріатовичу, який і збудував тут першу церкву. Ті будівлі, що є в монастирі зараз, є більш сучасними. Головний храм – Миколаївська церква – був побудований у 1789-1804 рр. Вигляд у церкви явно неправославний, адже будувалася вона у час, коли монастирем володіли уніати. А жіночим монастирем обитель стала у 1949 р. після заборони діяльності греко-католицької церкви.

Мукачеве. Миколаївський монастир на Чорнечій горі. миколаївський собор, 1789-1804, арх. Дмитро Рац.

Мукачеве. Миколаївський монастир на Чорнечій горі. Успенська церква.

Мукачеве, Миколаївський монастир на Чорнечій горі. Миколаївський собор (1789-1804), келії (1766-1772), арх. Дмитро Рац.

Знаходиться монастир на околиці Мукачевого, з боку в’їзду до міста зі Сваляви.

Але що ми все по околицях вештаємось? Час вже нарешті побачити чарівну центральну частину міста. Тут теж є декілька цікавих храмів.

От, наприклад, костел Святого Мартина на вулиці Миру. Він був зведений тут у 1904 р. на місці свого попередника, що існував з XIV ст. і був розібраний через те, що дуже застарів аж до аварійного стану. Але найбільш цінною пам’яткою, ніж новий костел, є каплиця, що стоїть у дворі, – те, що залишилося від колишнього костелу Святого Мартина. Ця споруда відноситься до XIV ст., коли в Європі все ще володарювала готика, а у східній Європі тільки-но почалася. У каплиці є всі елементи цього стилю: гостроконечний дах, контрфорси, роза над входом, стрілчасті вікна. Всередині збереглися розписи XIV ст. Сама каплиця непомітно і скромно розташувалася у тіні свого нового собрата-костелу, тому її майже непомітно і можна пройти повз. Так що обов’язково зайдіть у двір костелу, щоб побачити найстарішу будівлю Мукачевого.

Мукачеве. Каплиця Святого Мартіна, XIV ст.

Мукачеве. Костел Святого Мартіна, 1904.

Мукачеве. Реформаторський храм, 1795.

Мукачеве. Успенська греко-католицька церква, 1829-1859.

Неподалік, на вулиці Духновича, можна побачити реформаторський костел 1795 р. побудови з симпатичним півником на даху. Також у центрі є Успенська греко-католицька церква (ХІХ ст.) Але найбільш цікавим храмом центру міста є православна церква Почаївської ікони Божої Матері, яка зовсім не є пам’яткою архітектури. Збудована вона була у 1993 р., але є настільки оригінальною і цікавою, що жодним чином не виглядає сучасною «потворою» на тлі старовинної мукачівської архітектури. Тут у нас є картинка першої кам’яної церкви вищезгадуваного Миколаївського монастиря 1661 р., яка не збереглася. Може, вона надихнула сучасного архітектора на створення проекту. Адже дуже схоже.

І традиційно зупинимось на найбільш цікавих пам’ятках громадської архітектури міста.

Найприємніше місце центру Мукачевого – ріг вулиць Миру і Пушкіна. Тут стоїть найкрасивіша споруда міста – легкий, повітряний, ажурний казковий палац бірюзового кольору, який насправді є просто адмінбудівлею органу місцевого самоврядування. Одним словом, ратуша. Вона була збудована у 1903 р. за проектом угорського архітектора Яноша Бабули (так і хочеться сказати Іво Бобула). Звичайно, це не перша ратуша міста. До цього існували декілька, але вони до нашого часу не дійшли. Хочеться зауважити, що навпроти є дуже популярний у народі заклад «Пельмені у Філіпа», де подають власноруч зроблені пельмені і не тільки. Нам сподобалося (але вареники з картоплею не беріть – вони порожні).

Неподалік, на все тій же вулиці Миру знаходиться одна з найдавніших споруд Мукачевого – Білий дім. Він не такий помпезний і всесвітньовідомий, як його вашингтонський тезка, але старший. Зведений у 1667 р., він був палацом князів Ракоці (його так і зараз називають інколи). Протягом 1746-1748 рр. палац був перебудований до того, що зараз він нічим не нагадує первісного варіанту. Зовсім нічим, навіть кольором. Тому якщо ви будете шукати щось біле палацоподібне на вулиці Миру, то не марнуйте часу. Знаходиться Білий дім у дворі, який можна ідентифікувати за ажурною кованою огорожею. Сам палац рожевий, має скромний вигляд. Зараз у ньому художня школа.

У центрі Мукачевого багато красивих оригінальних будинків. І хочеться відзначити, що вони майже всі більш-менш доглянуті. Ну, принаймні, не завалюються. Крім цього тут є багато різних пам’ятників, в основному, сучасних. Один нам сподобався. Це пам’ятник сажотрусу (це так «трубочист» українською) на усе тій же вже набридлій нам вулиці Миру. Так от. У нього абсолютно реальний прототип – сучасний мукачівський сажотрус Бартолон Товт. Здається, професія цілком казкова і міфічна. Ми ж кажемо, Мукачеве – казкове місто. І тут у контексті розмові про сучасні пам’ятники хочеться згадати великого казкаря О.С. Пушкіна, іменем якого названа центральна пішохідна вулиця Мукачевого. Справа у тому, що колись на ній стояв прикольний дерев’яний дятел, якого ми тут сфотографували у 2006 р. Куди він відлетів? Замісіть нього – якесь кучеряве поліно без обличчя, яке дивним чином нагадує своїми абрисами голову казкаря Пушкіна. Оригінальний задум скульптора.

Мукачеве. Палац Ракоці ("Білий будинок"), 1667, 1746-1748.

Мукачеве. Палац Ракоці ("Білий будинок"), 1667, 1746-1748. Портал.

Мукачеве. Ратуша, 1904, арх. Янош Бабула-молодший.

Мукачеве. Старовинна забудова на вулиці Пушкіна.

Мукачеве. Старовинна забудова на вулиці Миру.

Мукачеве. Закарпатський російський драматичний театр, 1896.

Мукачеве. Старовинна забудова на вулиці Духновича.

Мукачеве. Вулиця Миру.

Наостанок хочеться відзначити ще одну особливість мукачівського життя. Як тільки настає вечір, по вулицям – хоч голий ходи! Нікого немає! Так, зазвичай у провінційних містах життя ввечері на вулицях завмирає, але на Закарпатті це просто якось ріже очі. Те ж саме і в Ужгороді: суботній вечір, центр міста, гарна літня погода – і тиша… Може, ми чогось не знаємо…

Серпень 2010