У тих, хто ніколи не був у Одесі, склалося стереотипне уявлення про це місто. При слові «Одеса» всі починають уявляти собі «Привоз» з тьотею Сонею, якогось Рабиновича і суцільні трамвайні жарти. Шановні друзі, все насправді не так: «Привоз» – це звичайний брудний базар зі стандартним асортиментом, типову тьотю Соню можна зустріти за прилавком «міні-маркету» будь-якого українського пгт, а Рабинович давно вже в Ізраїлі. Та й суцільних жартів у трамваї тут нема, а місцеві мешканці розмовляють зовсім не так, як це робив Давид Гоцман у кіно.

Прочитавши це, ви не подумайте, що в Одесі не залишилося нічого цікавого. Ні. Одеса завжди залишається Одесою. Інколи вона навіть здається найгарнішим містом України. А могла би бути й столицею світу.

Ми були в Одесі протягом двох тижнів, і кожного наступного дня вона нам подобалася все більше. Писати про історію міста, Дерибасівську та одеський гумор не будемо – скільки можна! Просто стисло розкажемо, що сподобалося саме нам у ці два тижні, і для авторитетності підкріпимо наші думки цитатами з «Євгенія Онєгіна».

По-перше, море. Це те, що робить Одесу Одесою. Є в Україні гарні міста: Київ, наприклад, або Львів. Красиві, не гірші за Одесу, а може й красивіші. Але там нема моря. І цей факт міняє все. Можливість відпочивати на пляжі, не виходячи за межі великого історичного міста, – мені це подобається! Тут багато пляжів, і кожного дня можна їхати на новий. Хочеш ближче до центру – Ланжерон, хочеш не йти вгору з пляжу і мілке море – Лузанівка, хочеш красиві білі парасольки і кафе – Аркадія і так далі. Людей скрізь багато, але можна знайти й широкі просторі пляжі, де відстань між лежачими людьми складає не менше 5 метрів. Наприклад, 13 станція Великого Фонтану. Вибір є завжди.

Друга річ, яка нас привабила в Одесі, – найкрасивіший (одесити так вважають) у світі оперний театр. Не всі зрозуміють, але ми любимо відвідувати оперні театри. Про цю видатну споруду у нас є окрема сторінка з красивими фотографіями. Тут просто скажемо, що журнал «Форбс» (не український) свого часу включив Одеську оперу до десяти найбільш цікавих туристичних об’єктів східної Європи. Сюди можна прийти з екскурсією, але краще приходьте ввечері на виставу. Тут непоганий репертуар, а квитки недорогі – від 20 гривень.

Одеса – це місце скупчення занедбаних, але, разом з тим, видатних архітектурних пам’яток. Є тут особливість: у багатьох європейських містах (та майже в усіх) найбільш цікавими архітектурними об’єктами є старовинні церкви та костели. Одеса у цьому сенсі – повна протилежність. Церкви та собори тут не дуже цікаві, а місця їх розташування не є центрами тяжіння туристичних потоків. Так, є тут і кафедральний Преображенський собор у стилі класицизм – пафосний, але банальний, є Пантелеймонівська розцяцькована церква у псевдоросійському стилі, є скромна й непримітна Троїцька у самому центрі. Є й костели, і симпатична нова мечеть, і знаменита синагога Бродського на Пушкінській, яку зовсім не видно за густими деревами. Але всі ці споруди існують тут якось «між іншим». Є у цьому, мабуть, якійсь сенс. Який – не знаємо, але здогадуємось.

Одеса замислювалася як надсучасне, розвинене, прогресивне європейське місто. Місто практичних ділових людей, яким нецікаве тихе патріархальне життя з релігійними церемоніями та забобонами. Тому тут скрізь спостерігається пріоритет світського над духовним. От як писав про модерність та неповторну енергійність Одеси Пушкін:

Я жил тогда в Одессе пыльной...
Там долго ясны небеса,
Там хлопотливо торг обильной
Свои подъемлет паруса;
Там всё Европой дышит, веет,
Всё блещет югом и пестреет
Разнообразностью живой.

Повернемося до архітектури. Як ми вже зазначили, найбільш красива споруда, перлина і таке інше – це Опера. Але не тільки вона варта уваги.
Відзначимо шикарний будинок «Пасаж» на розі Дерибасівської та Преображенської з совковим готелем всередині, який (будинок, не готель) вражає своєю рясною ліпниною у необароковому стилі. Хто не в курсі: щоб побачити весь блиск «Пасажу», треба зайти у внутрішній двір (атріум), накритий скляним дахом. Там ви і побачите, що таке краса по-одеському. Сподіваємось на скорішу вдалу реконструкцію готелю з найкращим оглядовим майданчиком міста (як нам обіцяють).

Неподалік, на Дерибасівській, розташований будинок готелю «Великий московський» – ідеальний взірець модерну. Саме такі розкішні будинки собі уявляєш, коли йдеться про розкіш архітектури початку ХХ століття. Зараз готель майже повністю відреставрований, але сподіваємось, що він буде мати іншу назву.
А третій старовинний готель, який нас вразив, – шикарний п’ятизірковий «Бристоль» на Пушкінській з найажурнішим в Одесі фасадом, схожим на рожевий весільний торт.

Навпроти "Бристолю" – будівля Нової біржі. Стиль цього будинку – неоренесанс, і вважається, що за основу проекту був взятий Палац дожів у Венеції. Дійсно, і форма будівлі, і колір фасаду, і оформлення вікон – усе нагадує Палац дожів. Але все одно, як подивишся на біржу – синагога-синагогою. Кажуть, що акустика тут була задумана так, щоб заглушати звуки і щоб торгівці не могли підслуховувати розмови конкурентів. Саме тому, мабуть, тут зараз філармонія)).

Окремо хочеться відзначити нещасний будинок Руссова, якого вже майже нема. Одна з найшикарніших будівель Одеси зараз є руїною, на яку перетворена трьома пожежами (підпалами). Вже багато років планується «реставрація» з повною руйнацією всього будинку і зведенням нового, але зі збереженням старого фасаду. Шкода, що так сталося, але якщо буде збережений хоча б фасад, і то буде добре. Адже саме цей фасад запам’ятався з усіх багато років тому при першому відвідуванні Одеси.

Також нам запам'ятався дуже красивий «шоколадний» будинок графів Толстих на Сабанєєвому мості, «плаский» будинок у Воронцовському провулку, який під певним кутом здається просто стіною (насправді, в Одесі таких будинків не менше шести), численні особняки та громадські споруди на Гоголя, Ланжеронівській, Катерининській. Та що там казати – на всіх центральних вулицях. На жаль, тільки в останній день перебування відкрили для себе, наприклад, вулицю Маразлієвську, та й то – ввечері у темряві, а там стільки красивих особняків і прибуткових будинків!

Не можемо не сказати про одеські подвір’я. Так, усі бачили у фільмах ці колоритні закутки з двоповерховими будиночками з дерев’яними сходами на другий поверх та «галереями». Все це збереглося до сих пір. І часто ці дворики ховаються за фасадами пам’яток архітектури, тобто, йдеш якоюсь центральною вулицею, стоїть красивий високий чотириповерховий прибутковий будинок кінця ХІХ ст. з великою аркою, яка прикрита красивою кованою старовинною брамою. Заходиш всередину двору, а там… одно-двоповерхові допотопні сараї та простягнуті через весь двір мотузки з трусами та простирадлами. Все як у кіно про Одесу! До речі, серед старовинних кованих воріт в Одесі часто зустрічаються справжні витвори ковальського мистецтва. Тільки от дуже всі вони брудні, здається, що їх не мили з часів встановлення.

Чистота та санітарія Одеси – це взагалі тема, варта окремої розмови. Багато хто не любить Одесу саме за бруд: на вулицях, а особливо в будинках. І всі, хто там був, відзначають неохайність як типову одеську рису. Наприклад, той же Пушкін:

В Одессе пыльной, я сказал.
Я б мог сказать: в Одессе грязной –
И тут бы, право, не солгал.
В году недель пять-шесть Одесса,
По воле бурного Зевеса,
Потоплена, запружена,
В густой грязи погружена.
Все домы на аршин загрязнут,
Лишь на ходулях пешеход
По улице дерзает вброд;
Кареты, люди тонут, вязнут...

Тут дозволимо собі відступити від поезії та архітектури та розповісти про деякі побутові подробиці нашого перебування в Одесі. За час нашого двотижневого відпочинку ми змінили 4 (чотири!) помешкання. Перше замовили по Інтернету. Коли приїхали, побачили задрипану хату у типовому «єврейському» дворику з вікнами, які неможливо зачинити, і брудною підлогою. На зауваження, чому підлога брудна, отримали блискучу за своєю логікою відповідь: «А какая разница, вы же все равно в тапочках будете ходить». Інша квартира здалася чистою, але після двох ночей виявилося, що в дивані живе щось, що так покусало мені правий бік (я на ньому сплю), що укуси заживали аж до листопада (ми були там у серпні).

Про живих істот, які мешкають у м’яких меблях і не дають спокійно жити людям, я читала у Гоголя та Чехова, але думала, що з тих пір їх вже нема. Та Одеса допомогла зануритися в історію по-справжньому)). Що стосується тарганів, то тут вони живуть в будь-якій, навіть найчистішій квартирі. Це обов’язковий атрибут, тобто, якщо немає тарганів – то не Одеса!
Ми тут для чого це пишемо? Щоб ви ретельніше обирали собі помешкання під час планування візиту до Одеси та були готові до несподіванок. Зауважимо, що нам усі ці сюрпризи відпочинок не зіпсували (хіба що трошки на початку). Тому одеситів просимо не ображатися, а звернути увагу.

Ми відзначили коротко негативний бік одеського життя, але запевняємо вас: в усьому іншому Одеса – це суцільне свято! І все, що є тут позитивного, значно перевищує у кількості і якості все негативне.

Продовжуючи архітектурну тему відзначимо, що багато одеських пам’яток знаходяться в аварійному стані, а ті, що ще міцні, часто мають обшарпані фасади. Але це біда вже не одеська, а всеукраїнська. Ми дуже сподіваємось, що всі нещасні будинки будуть відреставровані раніше, ніж вони рухнуть. Можна тільки уявити, якою величною була б Одеса, якщо б тут усе відновили! Адже в Одесі що не фасад – то витвір мистецтва! І хоча в центрі тут є ласі шматочки, облюбовані забудовниками, яким історична цінність архітектури до одного місця, і в історичному центрі зводяться нові монстри, порівняно з нашим бідним Києвом – тут ще квіточки.

І ще у нас є мрія: приїхати до Одеси …взимку, коли немає листя. Тому що усіх численних красивих фасадів зовсім не видно за високими та густими одеськими деревами.

Дерева в Одесі – це особлива стаття. По-перше, тут ростуть голі платани, і їх тут багато. Одеські дерева старі, великі, тінисті. І це справжнє диво – ходити вечірніми одеськими вулицями в густій тіні старих розкидистих лип, платанів, акацій, листя яких підсвічені вечірніми ліхтарями, але здається, що ця смарагдова зелень світиться сама. І за це я дуже люблю Одесу.

У самому центрі є затишні зелені оази з лавочками, де можна просто сидіти і насолоджуватися літнім одеським вечором (найприємнішим у світі, до речі). Нам сподобався Театральний сад – неймовірно затишне місце біля Оперного театру, а також чудовий сквер Пале-Рояль з іншого боку театру, весь у літніх майданчиках. А найвідоміше зелене місце відпочинку в Одесі – Горсад на Дерибасівській, оточений з усіх боків красивими ресторанами, дорогими й не дуже.
І це не дивлячись не те, що місто розташоване в самому степу. Так, якщо ви поїдете у будь-який від Одеси бік, то побачите, що дерев тут зовсім нема, і жовтий (вже у серпні) степ має цілком прозаїчний вигляд.

Все той же всюдисущий Пушкін нам це підтверджує, посилаючись на свого друга – іншого поета, який:

Сады одесские прославил.
Всё хорошо, но дело в том,
Что степь нагая там кругом;
Кой-где недавный труд заставил
Младые ветви в знойный день
Давать насильственную тень.

Ще й яку тінь! От, наприклад, зелений Приморський бульвар, де під густими деревами темно навіть вдень! Так що це справжнє диво – зелена тіниста затишна Одеса у сухому Бессарабському степу!

І, звичайно ж, не можемо не згадати (хоча це і так усім відомо), що попереднє враження про Одесу, а точніше про її минуле, без якого сучасне було б зовсім іншим, можна скласти за багатьма літературними творами. Найбільш «одеські» з них: «Гамбринус» Купріна (наполегливо радимо прочитати), «Золоте теля» Ільфа та Петрова, які у своєму творі перейменували рідну Одесу на Чорноморськ, і, звичайно ж, «Одеські оповідання» та інші твори Бабеля, який називав Одесу містом, у якому легко жити.

Як ми вже казали вище, Одеса має бути столицею світу. Адже немає у світі куточка, де б не було одеситів. І у кожної світової знаменитості десь у самих хащах генеалогічного дерева можна знайти якусь одеську прабабусю. Ну хіба це не диво?

P.S. Якщо вам цікаво, що саме зображено на наших фотографіях, заходьте у окрему галерею, де розміщені всі фото зі статті, а також багато інших. Під кожним зображенням ви знайдете підпис з роз'ясненнями.

Серпень 2014