Історія Олеського замку починається у XIІI ст., після того як у 1241 р. монголо-татарською навалою було зруйновано давньоруське літописне місто Пліснеськ. В окремих історичних працях XIX ст. першу згадку про Олесько датують 1327 р. Але ця дата не підтверджується письмовими пам’ятками.

Олесько, розташоване у той час на межі Волинської та Львівської земель, у другій пол. XIV ст. переходить з рук в руки. У 1366 р. місто потрапило у володіння Олександра Коріатовича, залежного від Польської корони, у 1370 – під владу литовського князя Любарта, який княжив у Луцьку. У 1377 р. угорський та польський король Людвік І Великий приєднав Олесько до своїх володінь, але вже у 1382 р. воно знову опинилося під владою Любарта.

Конкретну і першу достовірну згадку про Олеський замок ми зустрічаємо у 1390 р. у буллі папи Боніфація IX, який дарував замки в Олеську і Тустані Галицькому католицькому єпископові.

Далі немає жодної згадки про замок аж до 1431 р., коли Олесько стало опорним пунктом боротьби за возз'єднання з Волинню. У листі великого магістра хрестоносців за липень 1431 р. король Владислав ІІ Ягайло повідомляє про повстання Свидригайла, «який допомогою своїх прихильників і наших повстанців зайняв замок у Збаражі, Крем'янці та Олеську». В Олеську був у той час старостою Івашко Преслужич з Рогатина. У замку засіли ленники Івашка з навколишніх сіл. Отже, крім Івашка, був Масько Каленикович, Олехно Черемоський (на південний захід від Пліснеська є село Черемошня), Івасько Мостич Кадлубиський (с. Кадлубиська між Ясеновим і Заболотцями), Сеньк Смоленський (с. Смільно при шосе з Ясенова до Бродів), Демко Жидівський, (с. Ожидів), Януш з Підгорець, Нег Старобродський (з Бродів), Лев Чеський (с. Чехи).

Наприкінці 1432 р. Олеський замок був здобутий військами короля, оборонцям його повернено раніше конфісковані села. За заслуги у захопленні замку король подарував його разом із містом та цілою округою видному шляхтичу Янові з Сєнна. Після смерті Яна у 1477 р. замок і місто одержав син Петро, а після нього по половині успадкували його дві дочки, і за їхніми чоловіками замок перейшов до родин Каменецьких і Гербуртів. До Олеського замку належала тоді ціла округа – аж до кордонів з Волинню.

Друга пол. XV – перша пол. XVI ст. були важкими часами для місцевих мешканців через набіги татарських орд (у 1442, 1453 та 1512 рр.). Після періоду татарських набігів життя в Олеську дещо стабілізувалося: ожили торгові шляхи, почалися роботи зі зміцнення кріпосних мурів і оборонних валів. Місто стало отримувати мито від чумаків, що везли сіль з Долини до Луцька.

З документа 1546 р. довідуємося, що до Олеського замку належали цілий сьогоднішній Бродівський район, частина Лопатинщини, і села по Ожидів включно.

Внаслідок кількох шлюбних союзів між магнатськими родинами у 1605 р. замок з містом і частиною сіл перейшов до рук руського магната Яна Даниловича (1570-1628), який був великим коронним крайчим. Саме за нього замок набув майже сучасного вигляду.
Ян одружується з багатою нареченою Катаржиною Красіцькою і за її придане починає розбудову замку. Його другою дружиною стала донька коронного гетьмана Станіслава Жолкевського Зофія, за якою він отримав землі на Чигиринщині. Дочка Івана Даниловича Теофілія стала дружиною старости красноставського Якуба Собеського. Тут, в Олеському замку, в неї у 1629 р. народився син – майбутній король Речі Посполитої Ян III Собеський.
Є дані про те, що на дворі Яна Даниловича в Олеську перебував батько Богдана Хмельницького Михайло.
Данилович не мав спадкоємців чоловічої статі, тому Олесько як придане доньки Марціани, дружини полковника Стефана Конецпольського, переходить, відповідно, до Конецпольських.

Під час Хмельниччини селянсько-козацькі загони у 1648 р. звільнили Олесько, феодали втекли, замок був частково зруйнований. Але невдовзі Конецпольський повернувся до замку і розділив його між 17 кредиторами.
У 1681 р. Ян Собеський, на той час уже король, виплатив борги Конецпольського і взяв замок у свої руки. Був зроблений ремонт, збудовані господарські приміщення, відновлений парк.

Під час Північної війни в Олеському замку протягом п’яти років стояли російські війська.
У 1716 р. замок перейшов до сина короля, який через деякий час продав його Станіславу Жевуському. Син Жевуського Северин, воєвода волинський, прикрашає інтер'єри, перетворюючи споруду на розкішний палац. Після смерті Северина Олеськом володів його брат Вацлав, замок почав занепадати, у 1755 р. усі цінності звідси були перевезені до Підгорецького замку. У 1796 р. Олеський замок купує Олександр Зелінський, дещо пізніше – Літинські. Це був час повільного, але постійного руйнування будівлі.

Нищівним для споруди був землетрус 1838 р. Не менше пошкодили її самі власники. Якось випадково в одній з кімнат було знайдено замурований скарб. І відтоді почалися гарячкові пошуки інших коштовностей: розбивалися стіни з розписами, руйнувалися каміни, знімалися підлоги.

У 1882 р. замок перебрало галицьке самоуправління, законсервувало його, забивши дошками, і так він стояв напівзруйнований. Дві світові війни також завдали чималої шкоди замкові, а внаслідок кількох пожеж він остаточно перетворився на руїну. Були різні думки щодо його використання. Пропонувалося відкрити тут інтернат для студентів учительської семінарії. Галицький сейм вважав за найкраще віддати споруду в розпорядження монастиря. Розглядався також такий варіант: в одній частині приміщення обладнати народну школу, а у другій – музей Яна Собеського. До 1939 р. замок використовувався під сільськогосподарську жіночу школу. І лише після ІІ Світової війни постало питання про реставрацію замку.

Тепер тут музей-заповідник «Олеський замок» – філія Львівської галереї мистецтв. Експозиція замку представляє вітчизняне мистецтво XVІ-XVІІІ ст. Тут зібрано ікони, безцінні твори живопису, скульптури, ужиткового мистецтва (зокрема, меблі та гобелени).Особливу вартість має збірка скульптури XVI-XVIII ст., українського портрету XVІ-XІХ ст. У комплекс, крім замку, входить колишній монастир капуцинів з костелом Св. Йосипа (1739 р., архітектор Мартин Добравський).

Відкритий замок для відвідувачів кожного дня, крім понеділка.
До Олеська з автостанції №2 Львова регулярно їздять автобуси.

Наша подорож до музею «Олеський замок»