Ізюм залишив по собі одне з найяскравіших вражень. Справедливо буде сказати, що це одне з найцікавіших міст Східної України, хоча й не обласний центр, і взагалі-то доволі «задрипана» провінція. Але це зараз… А колись Ізюм був доволі значним містом, і залишки колишньої «розкоші», принаймні архітектурної, красномовно про це свідчать.

Перша згадка про Ізюм як місто належить до 1681 р., а вже у 1685 р. Ізюм став полковим містом. Від цієї епохи дійшов до нас величний Преображенський собор, але про нього згодом. Задовго до цього Ізюм вже був відомим. Пам’ятаєте, як у фільмі «Іван Васильович змінює професію» «князь Милославський» посилав військо «вибити кримського хана з Ізюмського шляху»? Дійсно, під 1571 р. вперше згадується «Ізюмська сакма» – шлях, що вів з Приазовських степів, яким часто користувалися татари для свої набігів. Але й набагато раніше, ще у ХІІ ст., на цій землі вирували пристрасті нашої історії: біля Ізюму відбувалися події, описані у «Слові о полку Ігоревім». До речі, від цього часу в місті також збереглися пам’ятки. Але не будемо зосереджуватися на історії, кому цікаво, прочитайте її тут.

Зосередимося більше на тому, що цікавого є в Ізюмі зараз. Цікавим є те, що в місті збереглися пам’ятки зовсім різних епох. І всі ці пам’ятки мають неабияку історичну та культурну цінність.

Найпривабливішою принадою Ізюму є гора Крем'янець. З центру міста на гору можна піднятися декількома шляхами, але ми оберемо найцікавіший. Справа в тім, що на Крем’янці розташований меморіал Слави на честь Великої Вітчизняної війни. До меморіалу веде «цивілізована» дорога, якою ми й піднімемося на гору. Обабіч дороги розташовані цікаві такі штуки, зроблені з якихось величезних снарядів. Дуже оригінально. Також на шляху до меморіалу на одному з майданчиків розміщена військова техніка часів війни: «Катюша», танки, артилерія. І нарешті піднімаємося на вершину гори, до самого меморіалу. Ну, скажемо вам, це дійсно вражає. Вражають, перш за все, розміри: три величезні бетонні стели видно з усіх точок міста. Ці стели, за задумом авторів, символізують вибух. Дуже цікавою є скульптурна група «Атака», а також оформлення факелу «вічного вогню», (який насправді виявився зовсім не вічним). Комплекс був відкритий до 40-річчя перемоги, у 1985 р., і є одним з найкращих в Україні.

На цій же горі є ще одна дуже цікава пам’ятка – скульптури половецьких баб. Зроблені вони з місцевого матеріалу приблизно у ХІІ ст. і привезені сюди з різних куточків Ізюмщини. Баби, серед яких переважають «мужики», дуже вдало вписуються у тутешній пейзаж: минають століття, змінюються епохи, а вони стоять незрушно і мовчки спостерігають за всією цією метушнею. Саме у таких місцях приходять думки про вічність і про те, що усе земне у порівнянні з нею – ніщо. (Більше баб – у нашій фотогалереї).

А ще з гори відкривається неповторний краєвид. На жаль, нам на заваді стала не дуже гарна погода, тому пейзажі виявилися дещо розмитими. Тому радимо їхати до Ізюму сонячної днини хоча б заради одного тільки краєвиду з гори Крем’янець. А під горою розташована траса, яка прорублена прямо у крейдяному масиві.

Тепер перейдемо до наступної архітектурної групи, яку складають культові споруди міста. Їх там цілих три. І всі дуже цікаві.

Найстарішою спорудою міста є Преображенський собор, збудований у 1684 р. коштами полковників Донця-Захаржевського та Шидловськго. У 1902-1903 рр. був перебудований у неоросійському стилі, але у 1953-1955 рр. йому повернули первісний вигляд. Цей красень – традиційний для козацького бароко храм – вражає своєю величчю та гармонійністю пропорцій. Собор є архітектурною домінантою міста, і, без сумніву, він – один з найкрасивіших в Україні. До речі, це – найстаріша будівля Харківської області.

Ще однією досить елегантною культовою спорудою міста є Хрестовоздвиженська церква, побудована у 1821 р. Знаходиться вона біля нового пішохідного мосту через Сіверський Донець. Цей храм у стилі класицизму цікавий в тому числі і тим, що зображення архангела Гавриїла всередині належить знаменитому художнику Віктору Васнєцову (проте, це усього лише версія).

А найвідомішою культовою спорудою міста є Свято-Вознесенський кафедральний собор (1826). Відома ця церква завдяки тому, що в ній зберігається Піщанська Ікона Божої Матері. Православні її дуже шанують, і всі паломницькі екскурсії до Святогірської лаври завжди завертають до Ізюму, щоб прочани уклонилися цій іконі. Недалеко від храму знаходиться так звана Кириченкова криниця, де всі приїжджі прагнуть набрати цілющої води; а також купальня, у якій всі, знов же, прагнуть омити своє бренне тіло. Кажуть, гріхи змиваються. І хвороби проходять. Не знаємо, не пробували. Так що стверджувати напевно нічого не будемо.

Крім культових, є в Ізюмі й цікаві споруди громадського призначення. Наприклад, біля Преображенського собору знаходиться будинок колишнього реального училища (зараз школа). Цю школу закінчили двоє знакових постатей української політичної історії – Микола Скрипник та Петро Шелест. Цікавими також є будинки міської лікарні, кінотеатру «Спартак» тощо.

Старовинна частина Ізюму не дуже велика. Але ж прекрасні храми, краєвиди Сіверського Дінця та гори Крем’янець у поєднанні з відчуттям духу минувшини створюють у місті дуже затишну приємну атмосферу. Одним словом, Ізюм вартий того, щоб його побачити.

П.С. А як же доїхати? Всі, хто їде власним транспортом, заїжджають до Ізюму на шляху до Святогірської лаври (від Ізюму 38 км) і поєднують, як-то кажуть, два в одному. А у кого власного транспорту нема, то можна доїхати електричкою зі станції «Харків-Левада» (зокрема, о 9.15 йде електропоїзд підвищеного комфорту «Харків-Дебальцеве»); також поїздами з Південного вокзалу, або ж автовокзалу автобусами на Донбас.

Травень 2008