Головна
Контакти
Мандруємо Україною
Автономна республіка Крим
Вінницька область
Волинська область
Дніпропетровська область
Донецька область
Житомирська область
Закарпатська область
Запорізька область
Івано-Франківська область
Київська область
Кіровоградська область
Львівська область
Миколаївська область
Одеська область
Полтавська область
Рівненська область
Сумська область
Тернопільська область
Харківська область
Хмельницька область
Черкаська область
Чернівецька область
Чернігівська область
Архітектурні споруди за видами
Корисні посилання
Про нас
Організація турів
Готелі України Блог Гостьова книга
/ Київська область / Біла Церква

Біла Церква

Колись Михайло Булгаков у своєму безсмертному творінні «Біла гвардія» назвав Білу Церкву «нічтожним» містом. Думаю, що можна пробачити генію таку зневагу з огляду на його особисте ставлення до подій, які він описував. До того ж, скоріше за все, ніколи він у Білій Церкві й не був. А ми були. І зараз спробуємо спростувати усі булгаковські наклепи про нікчемність.
Православний жіночий монастир Марії Магдалини, ХІХ-ХХІ ст.


Отже, Біла Церква. Райцентр у Київській області з великою, як для райцентру, кількістю мешканців (210 тис.). Заснована вона була самим князем Ярославом Мудрим, який насправді був ще й Юрієм (це його християнське ім’я). І назвав місто він Юріїв. А було це у 1032 р. У той час південні кордони Русі потерпали від частих набігів печенігів, і тому тут почали виникати сторожові фортеці. От і Юріїв був таким оборонним містом, де на горі стояв дитинець і біла церква поруч, яка залишила по собі лише згадку у вигляді майбутньої назви міста.

Через прикордонне положення Юріїв часто потерпав не тільки від набігів вже згаданих печенігів, але й половців і монголо-татар, які остаточно знищили нещасне місто у І пол. ХІІІ ст.

Згодом місто було відроджене і згадується вже у литовських документах як Біла Церква. За часів Речі Посполитої місто стало центром староства. У 1589 р. король Сигізмунд ІІІ надав Білій Церкві магдебурзьке право. Але невдовзі білоцерківський староста Іван-Януш Острозький домігся скасування вольностей і схотів, щоб міщани знов стали виконувати феодальні повинності. Білоцерківці підняли бунт проти Острозького, але зазнали поразки. А магдебурзьке право було все ж таки повернуто місту у 1620 р.
Слід сказати, що Іван Острозький – той ще фрукт. Він належав до славетного роду православних шляхтичів Острозьких, великих будівничих України, оборонців православ’я. І він був першим з цього роду, хто зрадив віру предків і перейшов до до унії у 1579 р. І став Янушем. (Слід зауважити, що він все ж таки не утискав православ’я на своїх землях.) Острозький був найзаможнішим шляхтичем усієї Речі Посполитої – король подарував йому величезні володіння на теренах теперішніх Київської та Черкаської областей). Він був останнім представником роду Острозьких. Після нього фамільне майно розійшлося по інших більш дрібних шляхтичах, і рід Острозьких згас.
Типова забудова ХІХ ст. у центрі Білої Церкви


З Білою Церквою та Янушем Острозьким пов’язана значна історична подія в українській історії. Саме з нападу на білоцерківський замок почалося повстання під керівництвом Кшиштофа Косинського, який тоді був власником Рокитного. Януш Острозький захотів відібрати Рокитне у Косинського, що призвело до такої великої сутички, що вона переросла у всенародний бунт. (Повстання Косинського інколи називають антипольським, як і усі повстання того часу. А прикол у тому, що Косинський був поляком, а Острозький – українцем.)

А у середині XVII ст. Біла Церква вже була у самому центрі подій визвольної війни. Довгий час Богдан Хмельницький з основними своїми силами перебував у Білоцерківському замку, розсилаючи звідси по всій Україні свої універсали. У вересні 1651 р. тут було укладено Білоцерківську угоду, вкрай несприйнятливу для України.
Преображенський собор, 1833-1839


У подальшій історії України Біла Церква також не стояла осторонь бурхливих подій. Тут на початку XVIII ст. спалахнуло повстання під керівництвом фастівського полковника Семена Палія. А наприкінці століття тут вже вирували події Коліївщини. За успішне її придушення Білоцерківське староство отримав у подарунок Ксаверій Браницький (до речі, дуже цікава одіозна постать). Місто стало вотчиною роду Браницьких аж до ХХ ст. Згодом дружиною Браницького Олександрою Енгельгардт (племінницею князя Потьомкіна) тут був розбудований вишуканий парк «Олександрія», який зберігся (якщо можна так сказати) до наших днів.

Кажучи про XVIII століття, слід згадати, що історія Білої Церкви також пов’язана з ім’ям Івана Мазепи, який народився у селі Мазепинці, що знаходиться неподалік міста. Тут пройшла значна частина його життя. З величезного культурного спадку, який залишив по собі Мазепа, у Білій Церкві лишилася тільки невеличка Миколаївська церква, збудована у 1706 р. у стилі українського бароко. Зараз ця церковця непомітно тулиться у дворі позаду величного Преображенського собору.

У 1796 р. неподалік Білої Церкви впав метеорит, який має просту назву – «Біла Церква». Вагу він має 1826 грамів, що для метеориту немало. Такий от факт.
Миколаївська церква, збудована у 1706 р. Іваном Мазепою


Як адміністративний державний центр Біла Церква у ХІХ ст. занепала і перейшла повністю у приватну власність Браницьких, проте як торговельний – розквітла. Тут на всю катушку розвернулися євреї, яких Браницький заохочував до розселення і торгівлі у місті. До нашого часу зберігся неабиякий архітектурний спадок, який свідчить про велику кількість єврейського населення міста (наприклад, у 1891 р. тут було крім синагоги ще сім іудейських молитовних будинків на усього дві православних церкви).

У ХХ ст. Біла Церква зіграла велику роль у процесі багатовікової боротьби нашого народу за створення власної держави. Тут у листопаді 1918 р. було сформовано Директорію Української Народної Республіки. Тут дислокувалися основні сили Директорії, що виступили на чолі із Симоном Петлюрою на Київ, який і був захоплений у грудні 1918 р. Зараз, у начебто незалежній Україні, нічого, на жаль, не нагадує у місті про ті події. Проте «радянщини» хоч відбавляй.
У кожному місті своя ленініана. Білоцерківський Ілліч гордовито тримає у руці шаурму
(з 21.02.2014 вже нічого не тримає)


І зараз Біла Церква претендує на те, щоб бути «пупом землі». Останні роки точаться розмови про те, щоб перенести столицю Київської області з Києва у інше місто. У списку претендентів на столичний статус Біла Церква посідає перше місце. Уявляєте, справдяться пророцтва все того ж Булгакова, який вустами одного з героїв «Білої гвардії» сказав, що Біла Церква буде столицею. Отакоє! Здається, не дотягує поки що Біла Церква до столичного розмаху. Хоча, може внаслідок отримання статусу й дотягне.

Тепер про те, на що тут дивитися. Крім згаданого парку «Олександрія», є ще цікаві речі.

Спочатку про церкви. Як неважко здогадатися, майже всі вони білі. Наприклад, найстаріша будівля міста – Миколаївська церква (1706). Збудована вона була Іваном Мазепою і насправді мала бути тільки частиною великого комплексу. План не вдалося втілити через відомі події. У 1799 р. церква постраждала від пожежі, а потім втратила своє значення. Після побудови поруч помпезного класичного Преображенського собору (1833-1839) Миколаївська церква стала поступово руйнуватися. У середині ХІХ ст. вона була відновлена протоієреєм Петром Лебединцевим (видатна постать, патріот України, був великим знавцем української історії, у 1861 р. відслужив молебень над тілом Тараса Шевченка у церкві Різдва на Подолі).
Костел Іоанна Хрестителя, 1812


У самому центрі міста, на горі, де можливо (згідно з археологічними знахідками), колись стояла та сама біла церква, що дала назву місту, стоїть зараз інша. Точніше, не церква, а костел Іоанна Хрестителя. Побудований він був у 1812 р. Браницькими у класичному стилі. Будівля і зараз, безумовно, домінує над містом і визначає його обличчя. Костел в основному недіючий, тут відбуваються концерти органної музики. Але вихідними днями він стає діючим і усі католики можуть відвідати месу.

Є у місті й монастир. Знаходиться він не в історичному центрі, а на іншому березі Росі. Спочатку це була просто церква Марії Магдалини, яка була побудована у 1843 р. теж у класичному стилі (Біла Церква просто якійсь заповідник класицизму). У 1934 р. її було закрито, але у 1942 р. богослужіння поновилися. У 2001 р. тут засновано жіночий монастир.
Усі незадоволені податковим кодексом: у ньому знайдено й такий «недолік»


Що стосується громадської забудови міста, то вона не є дуже цікавою. З того, що збереглося, це в основному невеличкі одно-двоповерхові будиночки ХІХ ст., якими забудовано багато українських провінційних містечок колишньої Російської імперії. Ми таку забудову називаємо «єврейською», і щодо Білої Церкви, то це схоже на правду з огляду на демографічний склад міста у ХІХ ст. Наприклад, у 1897 р. майже 53% жителів міста були євреями.

Але все ж тут є на що подивитися. Є у місті дві більш-менш грандіозні споруди господарського призначення: торгові склади (поч. XVIII-поч. ХІХ ст.) і торгові ряди (1809-1814).

Склади – це величезна будівля з портиками і колонами. Розташована вона у центрі міста, неподалік вокзалу, але відразу її не помітиш, тому що заховалася вона у дворах. Увага! Хто захоче подолати паркани, що оточують склади, слід пам’ятати, що за парканами є ще більша перепона для мандрівника – собаки. Будьте обережні.
Дві пам’ятки національного значення: торгові склади (кін. XVII-поч.XIX ст.) та торгові ряди (1809-1814). Будівлі використовуються за прямим призначенням, але перебувають у поганому стані


А торгові ряди (БРУМ – Браницьких універсальний магазин) можна легко знайти у самому центрі міста. Будівля їх дуже цікава, представляє з себе чотирикутник з галереями-аркадами. А у середині цього чотирикутника знаходиться двір. Зараз уся будівля торгових рядів спотворена тими, для кого вона була побудована Ксаверієм Браницьким на початку ХІХ ст., тобто торгівцями. І якщо тоді люди були більш культурними (чомусь так здається), то нинішні обліпили пам’ятку архітектури жахливими вивісками, якимись козирками, об’ємними рекламними конструкціями. Одним словом, реклама – не тільки двигун торгівлі, а й вбивця пам’яток архітектури.

Цікавою є будівля гімназії, зведена у 1843 р. (арх. Я. Вольман) коштом Владислава Браницького. Колись це була найбільша гімназія України. Зараз тут розміщується Білоцерківський національний аграрний університет. Цікава деталь: за створення проекту архітектор гімназії був нагороджений імператором золотою табакеркою.
Колишня гімназія, а зараз – Білоцерківський аграрний університет (1843, арх. Я. Вольман)


Крім будинків зверніть увагу на краєвиди річки Рось, яка є дуже мальовничою навіть у місті. Ви можете зробити це, коли будете переходити міст на шляху до монастиря Марії Магдалини.

А ще цікаво оглянути місто, і особливо культові споруди, з висоти оглядового колеса, на якому ви можете покрутитися у центральному парку культури і відпочинку. Ми завжди так робимо, коли буваємо у Білій Церкві.

Насправді, оглянути Білу Церкву не забере багато часу, адже ми встигли майже все побачити у місті + відвідати парк «Олександрія» за неповний день. Тому якщо киянам (і не тільки) нема чого робити у суботу чи неділю, можна сісти на маршрутку або на електричку, і вперед, до Білої Церкви!

Липень 2010