Місто засноване 1032 р. київським князем Ярославом Мудрим. На час заснування називалося Юр'їв (Гюргевъ) згідно з християнським іменем Ярослава Мудрого – Юрій (Георгій).

Початок ХІ ст. позначився набігами печенігів. У результаті кордони Русі були відсунуті на північ – до берегів Стугни. У 1017 р. Ярослав Мудрий завдав поразки печенігам і відтіснив їх на південь. Для зміцнення південних рубежів держави вздовж Росі у 1032 р. було розпочато будівництво оборонної лінії – системи сторожових фортець, сполучених між собою величезними насипами та ровами. Саме у той рік на лівому березі Росі з'явився військово-феодальний замок, що отримав назву Юр'їв. Замок згодом "обріс" містечком, яке у кінці ХІ ст. стало кафедральним центром Пороської єпархії.

Серцем міста була гора з розміщеним на ній дитинцем (замком). Набіги печенігів змінились натиском половців, а згодом – монголо-татар. Не раз його руйнували вщерть. Востаннє Юр'їв пав у руїнах у ХІІІ ст.

Спалений кочівниками Юр'їв залишив по собі лише високий напівзруйнований єпископський собор. Ця споруда, збудована з білого каменю, довгий час служила переселенцям орієнтиром серед густих і диких лісів. Саме тому місце, де стояв собор, а згодом і місто, що постало з руїн князівського Юр'їва на скелястому березі, отримало назву Біла Церква.

У 1362 р. Біла Церква разом з Київським князівством була приєднана до Литви, а після Люблінської унії (1569) увійшла до складу Речі Посполитої. Містечко стало центром староства (адміністративна одиниця в Польщі) та набуло значення найважливішого стратегічного пункту на півдні держави. У 1589 р. польський король Сигізмунд ІІІ затвердив привілеї міста на сеймі у Варшаві, надавши Білій Церкві магдебурзьке право.

У середині XVI ст. для захисту держави від татар у Білій Церкві було побудовано замок, у якому знаходився постійний польський гарнізон, що налічував до 2 тисяч солдат і офіцерів.

Кінець ХVІ ст. вперше зробив Білу Церкву знаменитим містом на всю Річ Посполиту. Цьому посприяло повстання міщан, розгніваних скасуванням старостою, Янушем Острозьким, магдебурзького права. У 1589 р. вони захопили замок зі зброєю та боєприпасами і майже рік утримували місто у своїх руках. У 1591 р. саме захопленням білоцерківського замку почалося селянсько-козацьке повстання, яке започаткувало період постійних війн між Україною та Польщею. На чолі повстання став Криштоф Косинський.

У часи визвольної війни 1648-1657 рр. Біла Церква, яка була на той час досить значним містом – центром староства та полку і мала понад 1000 дворів, стала одним з найважливіших опорних пунктів козацького війська. Довгий час Богдан Хмельницький з основними своїми силами перебував у Білоцерківському замку. 18 (28) вересня 1651 р. тут було укладено угоду між польсько-шляхетським урядом і гетьманом Богданом Хмельницьким, яка отримала назву Білоцерківський договір.

У 1663 р. під час битви між польським військом і загонами Івана Сірка замок у Білій Церкві майже зруйнували. Але вже наступного року його відбудували знову, укріпивши за найсучаснішими правилами фортифікаційної техніки, і він став практично неприступним. Його не змогли взяти ні війська Івана Брюховецького у 1665 р., ні Петра Дорошенка у 1667, 1669 та 1672 рр. З 1660 р. Біла Церква поперемінно належала то Москві, то Польщі, деякий час Поросся навіть було нейтральною територією.

Початок XVIII ст. в Україні позначився великим повстанням козаків під проводом білоцерківського та фастівського полковника Семена Палія проти Польщі. Палій у 1702 р. з десятитисячним загоном взяв в облогу Білу Церкву. Після декількох невдалих штурмів полковник вдався до хитрощів – взявши у полон коменданта, він примусив замок капітулювати. Місто стало центром повстання, до нього потяглися знедолені селяни з усіх усюд. Населення Білої Церкви в той час сягнуло 70 тисяч, замок постійно укріплювався. У 1703 р. полякам вдалося приборкати повстання, і того ж року Правобережжя окупували російські війська. Палія було заарештовано й вислано до Сибіру.

Історія міста тісно пов'язана з ім'ям Івана Мазепи. Він народився поряд з Білою Церквою у родовому помісті – селі Мазепинці. У 1703 р. він оселився у білоцерківському замку й надумав зробити місто своєю власністю. Тут гетьман почував себе у цілковитій безпеці. Саме у Білій Церкві пройшла значна частина його життя – тут він нажив левову частку своїх капіталів і став одним з найбагатших феодалів у Європі, тут скарав Кочубея та Іскру.

Іван Мазепа скеровував значну частину прибутків від своїх 20 тисяч маєтків на будівництво культових споруд. По всій Україні звів він цілу низку пишних чудових церков у стилі українського бароко. У 1706 р. зведення великої кам'яної церкви почав Мазепа на батьківщині – у Білій Церкві. Криваві події 1708 р. та подальша передача міста Польщі залишили цю споруду недобудованою. До наших днів дожила лише частина тієї церкви, що має назву Микільська.

У 1774 р. за придушення Коліївщини польський коронний гетьман граф Ксаверій Браницький отримав у подарунок одне з найбагатших у Польщі Білоцерківське староство. На довгі часи (до ХХ ст.) Білоцерківщина стала вотчиною сім'ї Браницьких. Дружиною Браницького Олександрою Енгельгардт тут був зведений прекрасний парк "Олександрія", який був одним із найкращих на той час.

У 1793 р. місто остаточно було приєднано до Росії.

"Біла Церква і "Олександрія" були дійсним феодальним герцогством з двором, з величезною кількістю людей, котрі харчувалися навколо двору, з великими конюшнями породистих коней, з полюваннями, на які з'їжджалася вся аристократія Південно-Західного краю" – ось що писав про часи Браницьких у Білій Церкві Микола Бердяєв в своєму "Самопізнанні".

Браницькі мали неоднозначний вплив на свою головну резиденцію. Вони зробили Білу Церкву провінційним містом, яке втратило будь-яке адміністративне значення для держави. За наказом Катерини ІІ і не без "указки" Браницьких замок було зруйновано, Білоцерківське староство ліквідували, повітовий центр перенесли до Василькова, місто з казенної власності перейшло у особисту.

У 1806 р. Браницькі уклали договір з єврейською общиною, якій дали дозвіл на поселення і будівництво у місті. Євреї принесли у Білу Церкву велику торгівлю і ремесло. У 1809-1814 рр. Браницький у центрі міста звів торгові ряди.

ХХ ст. теж було ознаменоване визначними подіями, що відбувалися у Білій Церкві. У листопаді 1918 р. тут почалося збройне повстання під керівництвом Симона Петлюри та Володимира Винниченка. Тут відбувалося формування основних сил Директорії. Тут вперше було надруковано повідомлення про відновлення влади незалежної УНР.

Більше місяця місто над Россю було штабом сил повстанців, фактично другою столицею України. Саме звідси вирушило 60-тисячне військо, яке 14 грудня 1918 р. захопило Київ.

Німецька окупація Білої Церкви тривала з липня 1941 до січня 1944 р.

Зараз Біла Церква є райцентром, її населення складає бл. 210 тис. мешканців.

На фото (згори униз): монастир Марії Магдалини (1843), єврейська школа (хедер, 1901), будинок станційного доглядача (1 пол. ХІХ ст.)

Про Білу Церкву неофіційно
Галерея парку Олександрія
Розповідь про парк